Ще раз про сталий розвиток

07 черв. 2017

 Важливо розуміти, що Стратегія сталого розвитку для України – це не лише виконання міжнародних зобов’язань, це передусім можливість звільнитися від неефективних застарілих практик, що тягнуть країну донизу, перейти до концептуально відмінної моделі розвитку, ключовим в якій є тріада економічного, соціального й екологічного аспектів, що мають взаємовраховуватися і взаємокоригуватися. Це також стимулюватиме пошук альтернативних рішень, які не шкодитимуть ані довкіллю, ані інтересам місцевих громад.

Вперше надруковано у газеті «День» 16 травня 2017 р.

 

Автори: Геннадій Марушевський, Тетяна Тимочко, Леонід Руденко

Україні необхідне міністерство (або агентство), яке буде зебезпечувати інтеграцію економічної, соціальної і  екологічної політики

Термін «сталий розвиток» вже давно увійшов у наш лексикон, проте наскільки добре ми розуміємо, про що йдеться, і чому це принципово для України? Якщо взяти класичне визначення сталого розвитку, сформульоване ще у 1987 році, то це «розвиток, що відповідає потребам сьогодення, не шкодячи можливостям майбутніх поколінь забезпечити свої потреби». Це планування на перспективу, планування, яке враховує найкращі інтереси країни та її громадян.

Цією весною відзначили Всесвітній день Матері-Землі. З цієї нагоди активна молодь організовує прибирання сміття, садить дерева, проводить тематичні флешмоби. Це дійсно важливі локальні заходи на підтримку сталого розвитку і формування екологічної поведінки. Проте критичний стан екологічних властивостей компонентів природи, який вже визнаний суспільством у світі, потребує якісних, глибинних змін у системі природокористування і потребує вироблення системного підходу до збереження і максимально ефективного використання природних ресурсів без шкоди довкіллю. Саме це передбачено міжнародними конвенціями про біологічне різноманіття, зміну клімату і боротьбу з опустелюванням, а головне – прийняттям парадигми сталого розвитку у XXI столітті.

В реальності ж маємо розрив між взятими Україною зобов’язаннями за трьома Конвенціями Ріо і конкретними кроками по їх виконанню, як засвідчив минулорічний SWOT аналіз та аналіз прогалин, проведений за підтримки проекту ПРООН і Глобального екологічного фонду (GEF). Реагування на назріваючі проблеми в Україні часто відбувається вже в аварійному режимі без належного планування. Скажімо, цієї зими, як, зрештою, і попередньої, в Україні багато говорилося про енергетичну безпеку і нашу високу ресурсозалежність. За оцінками Світового банку, Україна в плані політики і нормативів розвитку енергетичного сектору набрала лише 37 балів за показниками енергоефективності. Для порівняння, Австрія, яка вже давно пріоритезувала “зелену” політику, набрала в цьому ж рейтингу 73 бали. Наші найближчі сусіди також показали високі результати: Румунія (87), Чехія (86), Білорусь (62), Польща (57). Лідерами рейтингу стали Данія (94), Канада (91), США (91) і Нідерланди (90).

Окрім того, маючи великий потенціал у сфері відновлюваної енергетики, зокрема, використання сільськогосподарської біомаси, Україна не користується цим ресурсом у достатній мірі.

Це приклад лише однієї галузі, хоча такі «прогалини» можна знайти в багатьох інших – від розвитку технологій і медицини до екології і освіти. Це комплексна проблема, що потребує комплексної стратегії, адже, скажімо, успішне розв’язання екологічних проблем неможливе поза економічним і соціальним контекстом. Принципово важливо врівноважити прагнення економічного зростання та соціального добробуту при мінімізації негативних наслідків для довкілля.

Стратегія

В європейських країнах механізмом такого врівноважування економічного, соціального і екологічного компонентів стала Стратегія сталого розвитку. Національні стратегії почали запроваджуватися окремим країнами ще з 90-х років, а зараз такі стратегії мають практично всі країни ЄС. І це також пояснює разючу різницю в наших показниках енергоефективності.  

Одразу зауважимо, що сталий розвиток зосереджений не лише на питаннях екології чи альтернативної енергетики, він охоплює набагато ширше коло аспектів, включаючи соціоекономічний розвиток, споживання і виробництво, соціальну згуртованість, демографічні зміни, громадське здоров’я, зміни клімату, розвиток екологічних видів транспорту, природні ресурси, врядування.

На початку 2016 року робоча група українських експертів, за підтримки Програми розвитку ООН в Україні, взялася за розробку проекту Стратегії сталого розвитку України до 2030 року. Окрім європейської практики, важливою основою цього документу стали ухвалені всіма державами-членами ООН у 2015 році Цілі сталого розвитку ООН. Після піврічних експертних консультацій, до яких були залучені органи влади, науковці, громадськість, бізнесмени, українська стратегія сталого розвитку нарешті готова до розгляду у Верховній раді.  

Важливо розуміти, що Стратегія сталого розвитку для України – це не лише виконання міжнародних зобов’язань, це передусім можливість звільнитися від неефективних застарілих практик, що тягнуть країну донизу, перейти до концептуально відмінної моделі розвитку, ключовим в якій є тріада економічного, соціального й екологічного аспектів, що мають взаємовраховуватися і взаємокоригуватися. Це також стимулюватиме пошук альтернативних рішень, які не шкодитимуть ані довкіллю, ані інтересам місцевих громад.

Звичайно, дотримання балансу між економічними, соціальними і екологічними цілями - це ідеал сталого розвитку, і досягти його непросто, адже розвиток у суспільній свідомості асоціюється в першу чергу з економічним розвитком.  Ухвалення і запровадження Стратегії буде якраз одним із кроків до досягнення цієї мети – до переходу від стихійного і варварського використання природних ресурсів до їх збалансованого використання (тобто використання у такий спосіб і такими темпами, які не призводять у довгостроковій перспективі до вичерпання ресурсів).

У довготерміновій перспективі доцільно також розглянути ідею створення міністерства (або агенції) сталого розвитку, яке забезпечуватиме інтеграцію економічної, соціальної та екологічної політики, координацію міжгалузевої взаємодії, стратегічне планування сталого розвитку, моніторинг впровадження Стратегії на різних рівнях.

Чотири вектори

Стратегія має стати орієнтиром не лише для урядовців і міністерств, у цей процес має бути залучене все суспільство. Не випадково, структура Стратегії побудована довкола чотирьох векторів розвитку – вектору розвитку, безпеки, відповідальності і гордості.

Стратегія працюватиме, якщо суспільство докладе зусиль зі свого боку – потрібен високий рівень самосвідомості і доброї волі громадян змінювати свої звички і поведінку щодо довкілля – наприклад, не кидати сміття аби-де, почати сортувати сміття (що давно практикується у ЄС і є однією з вимог Директиви ЄС про відходи, яка згідно з умовами Угоди про Асоціацію має бути врахована в українському законодавстві), економніше споживати воду й електроенергію. Звісно, критично важливі й серйозніші кроки, що потребують державного регулювання – зупинення вирубки лісів та спустошення бурштинових покладів, ефективний захист природоохоронних зон та прибережних смуг, заборона низки будівництв, що становлять загрозу для екосистем чи критично скорочують зелені зони у містах.

Формування світогляду, що дозволить мінімізуватимуть руйнування середовища свого існування – це довготермінова мета, подібно до формування демократичного суспільства. Для цього в розробленій Стратегії викладено стратегічне бачення сталого розвитку, 7 стратегічних і 20 операційних цілей зі зазначеними індикаторами і цільовими показниками, визначеними для досягнення суспільством в 2020, 2025 і 2030 роках. Залежно від отриманих результатів буде відбуватися подальша корекція розвитку галузі, а «недовиконання» певного показника - привід переглянути підходи до розвитку проблемної галузі.

Ось, наприклад, як виглядає оцінка індикаторів в звіті Євростату. «Сонечко» - заплановані показники досягнуто, «хмаринка» - це проблемне питання, яке потребує уваги.

Провідна ідея концепції сталого розвитку - баланс економічних, соціальних і екологічних цілей - ініційована ООН і підтримана всіма країнами світу. Це той ідеал розвитку, до якого потрібно прагнути. Досягти його непросто, оскільки розвиток в суспільній свідомості асоціюється, в першу чергу, з економічним розвитком. Одним із кроків для досягнення такого балансу може бути перехід від планування соціально-економічного розвитку, яке законодавчо закріплено і впроваджується в Україні, до планування сталого розвитку на національному, регіональному та місцевому рівнях.

Стратегія нічого не забороняє і не дозволяє. Це прерогатива законодавства і, відповідно, Верховної Ради України. Стратегія спрямована на поліпшення не тільки екологічної, а  економічної і соціальної ситуації. Конкретні кроки повинні бути передбачені в Національному плані дій, який розробляється на основі Стратегії.

Ухвалення Стратегії дасть можливість Україні перейти від декларативної підтримки концепції сталого розвитку на міжнародних зустрічах (зокрема, на конференціях ООН) до офіційного прийняття відповідного державного документа, обов'язкового до виконання. Тобто дасть можливість Україні виконати міжнародні зобов'язання щодо сталого розвитку. Конкретні зміни будуть пов'язані з виконанням певних цілей і завдань і досягненням зазначених цільових показників.

Сподіваємось, що Стратегію буде незабаром затверджено і вона стане тим механізмом, що допоможе Україні обрати маршрут розвитку, що дасть найкращий середньо- і довготерміновий ефект.

 

Про авторів:

Леонід Руденко, доктор географічних наук, академік НАН України, директор Інституту географії НАН України, керівник групи експертів з розроблення проекту Стратегії сталого розвитку України до 2030 р.

Тетяна Тимочко, голова Всеукраїнської екологічної ліги, голова Національної екологічної ради, координатор консультативного процесу з розроблення проекту Стратегії

Геннадій Марушевський, кандидат філософських наук, експерт з інституалізації положень Стратегії